З 19 по 30 квітня у бібліотеці с. Красна оформлена виставка великодніх писанок.

Писанки – прадавні символи Великодня

Довгоочікуваний день Воскресіння Христового являється для нас невичерпним джерелом життя і радості. Ця радість переповнює небо, землю, глибинні стихії, а також наші серця. Український народ, споконвіку шанобливо з безмірною любов’ю готується до приходу весни, наповнюючи час Великого Посту та Пасхальний період особливою турботою про оновлення власної душі, а також окрасу родинної оселі, предметів побуту, святкового столу, різноманітних атрибутів, що супроводять і підкреслюють значущість Великодня.

Серед найулюбленіших, найдревніших, найбільш відомих та вишуканих символів Великодня, поряд з паскою та святковими яствами, у кошику яскраво красуються писанки. Традиція виготовляти писанки сягає корінням в сиву давнину, коли людина була неподільною з природою. Щоб вижити серед могутніх стихій, необхідно було злитися, стати одним цілим з природою, а ще знати мову Всесвіту. Згодом виникли символи-орнаменти, неначе азбука тієї чудової мови. Зображали їх на стінах печер, посуді, одязі, а потім і на пташиних яйцях. Наші предки були мудрими і тому з появою Християнського учення спасіння душі від мороку, змогли поєднати його з найсвітлішими образами минулого. Серед них і писанка – символ відродження природи, нового життя, Воскресіння Ісуса Христа, котрий «смертію смерть поправ і тим, що в гробах життя дарував». Існують численні варіанти легенд, які пояснюють побутування писанок під час Великодніх свят, пов’язуючи виникнення традицій писанкарства з Євангельськими подіями (страстями Христа).

Для людини, необізнаної з секретами розпису писанки, може здатися, що ця справа складна і під силу лише тому, хто гарно малює. Не бійтеся, спробуйте, і ви обов’язково досягнете успіху. Запам’ятайте, писанку пишуть не руками, а душею. Налаштуйтеся на відповідний настрій. Наші предки перед будь-якою роботою молилися і тому у всіх видах рукотворів були неперевершеними майстрами. У молитві, з очищеною від зайвих думок свідомістю, забувши всі незгоди, пробачаючи всіх і вся, людина здатна відчувати і творити надзвичайну красу. Писанки пишуть упродовж усього посту. Вибирають яйця курячі, гусячі, або качині з гладенькою та чистою скарлупою. Для роботи використовують архаїчний інструмент писачок і свячену воскову свічку. В давнину робили барвники з природніх засобів: чорний – із сажі, коричневий – із кори дерева, жовтий – з цибулиння, синій – з бузини, зелений – з підсніжників. Зараз зручніше користуватися харчовими барвниками.

Писанки виготовляли сільські дівчата, жінки, монастирські чинці й іконописці, міські панночки. Тому і техніки та орнаменти декорування різнилися. Писанки, переважно, виготовляли для себе і рідко на продаж. Сьогодні писанкарство збереглося завдяки майстрам старшого покоління. Писанки продаються на ярмарках у художніх салонах, але спробуйте створити писанку самотужки, використовуючи прадавні орнаменти, та вкладаючи свої власні думки у зображення.

Символіка орнаментів зображених на освячених яйцях, носить не лише декоративний, але й інформативний, цілительний характер. У давнину кожна писанка, залежно від зображення на ній, мала своє призначення. Навіть дуже дивні знаки у своїй потаємності, виражають близькі і зрозумілі предмети. Перше з них є зображення сонця. У християнстві сонце стало символом Бога, оскільки Бог – це світло. Один із найбільш поширених знаків хрест – символ Всесвіту, чотирьох сторін світу, чотирьох вітрів, чотирьох пір року. У християнстві хрест – символ страждання, смерті і воскресіння, яким церква все починає, благословляє і освячує. Знаком святого вогню, сонця, вічного руху і оновлення є сварга, або ламаний хрест. Різновиди сварги, або свастики широко використовуються не лише у писанкарстві, але й у вишивці, кераміці, різьбі по дереву. Символ рожа є незмінним знаком любові. Писанку з рожею дарували людині, щоб освідчитися у коханні. Кривулька, або безкінечник – символізує знамениту ниточку життя, вічність сонячного руху, є символом початку і кінця. На писанках у натуральному вигляді зображали предмети, рослини, тварини та птахів, що оточували людину. Дуже цікавий розпис яйця поділеного на сорок частин, так звані сорокаклинці, кожен з яких позначає вид людської діяльності, або явище природи, а у християнському баченні – сорок днів посту, сорок святих. За народною уявою посеред раю стоїть велике дерево – Дерево Життя. Воно покриває собою весь рай, має листя і плоди усіх дерев. Стовбур цього дерева – це вісь Всесвіту, яка з’єднує в собі три світи – підземний, земний і небесний. Дерево Життя – це символ природи, що вічно оновлюється. Воно символізує також розвиток роду – матір, батька і дитину, тобто триєдність, що в основі християнства відома нам в образі Отця, Сина і Святого Духа. На основі цих домінуючих символів, додаючи власну фантазію і життєвий досвід, свідомо чи на рівні генетичної пам’яті, поколіннями і поколіннями наших краян, твориться літопис української писанки.

Важливими являються кольори писанок. Жовтий, золотистий, оранжевий кольори впливають на людину подібно до сонячного проміння, дають радісний, світлий настрій, означають тепло, надію, небесні світила, врожай у господарстві. Червоний колір на писанці є найбагатозначніший. У народній мові він зблизився з поняттям красивого, «красного», «гарного». Червона барва символізує добро, радість життя, для молодих надію на щасливий шлюб. Саме червоне яйце є головним символом Воскресіння, жертовності і небесного вогню. Зелений колір означає весняне пробудження природи, надію на гарний урожай. Блакитний – небо, повітря, а також здоров’я. Коричневий – землю і її приховану життєву силу. Чорний колір – барва потойбіччя, ночі, всього невідомого і таємничого. В писанці будучи тлом, виділяє силу інших кольорів, так само, як у житті темрява дає змогу зрозуміти, що таке світло.

Після вживання освячених писанок, віруючи у цілющу силу лушпиння, розписаного символічними орнаментами, його не викидали, подрібнювали і додавали до вживання разом з їжею хворим людям, худобі, закопували у землю на добрий урожай, або підвішували на розі родинної оселі, щоб оберегти її від усього лихого. Писанка, виготовлена на заплідненому яйці, з часом засихала всередині і перетворювалася у калаталку – своєрідний музичний інструмент, що використовувався під час танців для відбивання ритму. До Великодніх писанок доробляли паперові дзьобики, крильця, хвостики та ніжки, створюючи стилізовані пташки, коники чи інші казкові персонажі. Підвішували їх на ниточку, як хатню прекрасу, або іграшку для немовлят, а також вішали на Різдвяну ялинку. Писанки зберігали з року в рік, як пам’ятки, або як зразки для наступного розпису. Майстри, що досконало зналися на розписі писанок, користувалися неабиякою повагою, як носії дорогоцінних знань та народних традицій.

У народі, щоб підкреслити чиюсь красу, витонченість, делікатність, порівнюють з писанкою. ЇЇ оспівують в усній народній творчості, у піснях та мальованках. Попри всю свою невитривалість вона пережила віки, бо вартувала того, як неповторний мистецький витвір, як літопис нашого народу, вбираючи у себе генетичний код до розуміння мудрості поколінь.

Марія Гайдай,

Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України

Знайомство з бібліотекою

Цікава екскурсія відбулася сьогодні, 17 квітня в сільській бібліотеці села Красна.  До бібліотеки завітали учні четвертого класу.  Мета цього заходу – знайомство дітей з сільською бібліотекою, її структурою, привити любов до книги. 

Після цікавого екскурсу нашою бібліотекою всі присутні вибрали собі книжки які припали їм до душі з першого погляду на книжковій виставці.

Слово бібліотека іншомовного походження і складається з двох слів: «бібліо» – книга і «тека» – сховище. Але в бібліотеці книги не тільки зберігаються, а видаються людям, щоб вони їх читали.

Книга – це скарбниця знань і досвіду людського. Про все, що нас оточує, про всі явища і закони природи люди дізнаються з книг. За допомогою книг ми можемо помандрувати до різних країн, піднятися за хмари і опуститися на морське дно. Вони розкажуть тобі про далеке минуле нашої землі, або перенесуть в майбутнє, в третє тисячоліття.

В кожній бібліотеці є два відділи: абонемент і читальний зал. У слова «абонемент» багато значень, але в бібліотеці воно означає місце, де книги видають до дому. На десять днів – книга твоя. На кожного читача, який приходить до бібліотеки, заповнюється формуляр. На другій сторінці ставиться дата, записується прізвище автора та назва книги. Коли книгу повертають бібліотекар її викреслює і ставить свій підпис. Книгу не можна довго тримати, треба завжди пам’ятати, що її чекають інші читачі.

З читального залу книжки до дому не видаються, вони завжди повинні знаходитися в бібліотеці. Тому, що є книжки, які повинні бути завжди під рукою. Це словники, довідники, енциклопедії та книжки які знаходяться в одному екземплярі в бібліотеці.

Книжок в бібліотеці дуже багато і щоб швидко знайти потрібну книгу, їх розставляють в певному порядку. На книжковій полиці книжки розташувались в правильному порядку по алфавіту прізвищ письменників, або назв книжок.

Книга – це безцінне багатство, скарб. Отже, ставитись до неї потрібно з особливою увагою. Книга любить охайних читачів. Книжку не можна кидати, рвати. малювати на ній, загинати листи, виривати сторінки. Особливо бережно треба відноситись до бібліотечної книги. Якщо бачиш, що книга трохи зіпсована, її потрібно підклеїти, підшити. Книжка багато навчає, але себе не вміє захистити.

Олеся Грицан,

провідний бібліотекар.

ПИСАНКА-МАЛЬОВАНКА

16 квітня на площі Поштовій у Тячеві відбулося загальноміське свято з нагоди відкриття міської великодньої писанки «Світле свято Великодне» та восьмої районної виставки-продажу «Писанка мальованка». Організаторами дійства виступили Тячівська міська рада та управління освіти, охорони здоров’я, культури, сім’ї, молоді та спорту міськради.
У цей день стартувала й районна виставка «Писанка-мальованка», де свої пасхальні обереги представили майстрині з різних населених пунктів Тячівщини, яких представляли клубно-бібліотечні працівники у тому числі була представлена виставка крашанок і села Красна.

«Чисті узбіччя – чистіша душа»

Нажаль, люди викидають сміття не задумуючись над тим яку шкоду завдають екології нашого мальовничого села. У нас є все: є ліси, є ріка, є природа, є люди, а є і «нелюди». Мало добросовісних громадян села, які відносяться до природи з любов’ю. Всі хочемо змін – але не робимо! У с. Красна є декілька стихійних місць де недобросовісні громадяни викидають сміття перетворюючи берег річки на величезне екологічне лихо.
6 квітня, в с. Красна був проведений суботник. Працівники селищної ради, бібліотеки та будинку культури прибирали прилеглу територію, а також прибирали стихійне сміття звалище  на початку села. Звісно, все, що некультурні люди викидають,  декілька людей, прибрати не змогли. Та ми зробили все, що могли.

А ЩО ЗРОБИЛИ ВИ?

«У кожнім слові безодня простору»

До 210 річниці від дня народження Миколи ГОГОЛЯ 

у краснянській бібліотеці з 1 по 14 квітня оформлена книжкова виставка

«У кожнім слові безодня простору».

 Будуть проводитися літературні вечори присвячені письменнику.

Запрошуємо читачів приєднатися!

    Мико́ла Васи́льович Го́голь народився 20 березня [1 квітня] 1809 року, Сорочинці, Миргородський р-н, Полтавська обл.

Декілька фактів про Гоголя:

1. Микола Гоголь (уроджений Яновський) вийшов із багатодітної сім’ї — був третьою дитиною із дванадцяти.

2. Гоголь ніколи не був одружений.

3. Коли майбутній великий письменник навчався в школі, його твори, за оцінками вчителів, були досить посередніми, він був слабкий у мовах, а добре встигав тільки в російській словесності та в малюванні.

4. У Гоголя була пристрасть до рукоділля. Він любив в’язати на спицях шарфи, кроїти сестрам сукні, ткати пояса, шити для себе шийні хустки.

5. У своїх кишенях Гоголь завжди носив солодощі, які постійно жував, бо був "страшенним солодкоїжкою".

6. Гоголь соромився свого носа, і, мабуть, навіть художників просив згладжувати на картинах цей недолік зовнішності. Взагалі, Гоголь був дуже сором’язливим: якщо в компанії з’являвся незнайомець письменник хутко зникав із кімнати.

7. Гоголь бував за кордоном – у Німеччині, Швейцарії, Франції, Італії, та одного разу навіть здійснив паломницьку подорож до Єрусалиму.

8. Джерелом сюжету п’єси "Ревізор" був реальний випадок, який стався в одному з міст Новгородської губернії, про який Гоголю розповів Олександр Пушкін. Пушкін також запропонував Гоголю сюжет "Мертвих душ".

9. Письменник у своєму заповіті за сім років до смерті попереджав, щоб тіло його поховали тільки у випадку явних ознак розкладання тіла. При перепохованні Гоголя, в 1931 році, в його труні був виявлений скелет із повернутим набік черепом. За спогадами сучасників Гоголя, до власної смерті письменник ставився спокійно, ніби був готовий до неї. Серед причин, які призвели до його передчасної кончини у віці майже 43 років, крім інших причин, називають добровільне позбавлення себе їжі.

10. Опис майна Гоголя після смерті показав, що залишилося особистих речей на суму 43 рублі 88 копійок.

11. Гоголь дуже сильно був прив'язаний до собаки Джозі (породи мопс), якого йому подарував Пушкін. Коли ж Джозі померла (Гоголь тижнями не годував тварину), на Миколу Васильовича "напала смертельна туга і смуток".

12. Гоголь неодноразово спалював рукопис "Мертвих душ", останній том так і не був надрукований.  Чому він це робив? Деякі критики переконані, що Микола Васильович був дуже вимогливим до себе. Але це неправда – він видавав навіть свої незавершені твори, як от у збірнику "Арабески". 

13. Приїхавши до Санкт-Петербургу одразу після закінчення Ніжинської гімназії, Микола Васильович опинився у дуже непростій ситуації. Гоголь сподівався стати зіркою, опублікувавши свою романтичну поему "Ганц Кюхельгартен" і вклавши чималі гроші у видавництво цієї книги. Але "петербурзький дебют" обернувся для нього, 20-річного письменника, повним провалом. Тогочасна російська преса, у тому числі впливовий журнал "Московскій телеграфъ", доволі критично сприйняли книгу. Що зробив Гоголь? Викупив усі примірники книги, спалив їх і залишився без копійки грошей...

14.  Микола Васильович любив готувати і часто пригощав друзів галушками та варениками. Ще він варив особливий напій із козячого молока з додаванням рому, який жартома називав "гоголем-моґелем".

15. Гоголь писав свої твори переважно стоячи. А спав – лише сидячи. Зріст Миколи Васильовича був 160 см.

16. Однією з численних примх письменника була пристрасть до катання хлібних кульок.

17. Письменник ходив по вулицях і алеях міст зазвичай із лівого боку, тому постійно зіштовхувався з перехожими. А ще Микола Васильович дуже боявся грози.